Цитата дня з української класики
Щодня — рядок з української класики. Шевченко, Франко, Леся Українка, Сковорода та інші. З коротким поясненням, звідки цитата і про що вона.
Цитата дня
Рядок з української класики — новий щодня.
«Доки мені Бог сил дасть і доки буду жити, буду робити…»
З повісті про невтомну працю як сенс людського життя.
Нижче всі цитати, згруповані за авторами.
Тарас Шевченко
«Борітеся — поборете, вам Бог помагає!»
«Кавказ», 1845
Рядок із поеми, написаної під враженням від колоніальної війни Росії на Кавказі, — заклик до боротьби за свободу.
«Учітеся, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь.»
«І мертвим, і живим...», 1845
З послання-звернення до співвітчизників — заклик вчитися в інших культур, не втрачаючи власної.
«В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля.»
«І мертвим, і живим...», 1845
З того самого послання — про цінність власної державності й людської гідності.
Іван Франко
«Лиш боротись — значить жить!»
«Vivere memento!», 1883
Завершальний рядок вірша зі збірки «З вершин і низин» — про сенс життя в дії, а не спогляданні.
«Книги — морська глибина: хто в них пірне аж до дна, той, хоч і труду мав досить, дивнії перли виносить.»
«Строфи»
Книжкове знання, здобуте працею, порівнюється з підводним скарбом.
«Шукай краси, добра шукай!»
1877
З ранньої поезії Франка — заклик до пошуку прекрасного й доброго попри будь-які обставини.
Леся Українка
«Гетьте, думи, ви хмари осінні!»
«Contra spem spero!», 1890
Перший рядок вірша «Без надії сподіваюсь», написаного, коли поетеса боролася з важкою хворобою.
«Земля не пекло, люди не прокляті, і радощі не гріх, а Божий дар.»
Життєствердне сприйняття світу, характерне для лірики Лесі Українки.
«Завжди терновий вінець буде кращий, ніж царська корона.»
1900
Про ціну справжньої гідності проти зовнішньої, нав'язаної влади.
Григорій Сковорода
«Світ ловив мене, та не спіймав.»
епітафія
Напис, який філософ заповів викарбувати на власному надгробку, — підсумок життя мандрівного мудреця, байдужого до мирських спокус.
«Бути щасливим — це значить пізнати, знайти самого себе.»
Центральна ідея філософії Сковороди про «сродну працю» — щастя як пізнання власної природи.
Михайло Коцюбинський
«Бо життя раз у раз, невпинно суне на мене, як хвиля на берег.»
«Intermezzo», 1908
З імпресіоністичної повісті — про невідворотність буденних турбот навіть під час спочинку на природі.
Пантелеймон Куліш
«Моя хата скраю, я нічого не знаю.»
«Чорна рада», 1857
Фраза з роману, що стала приказкою про байдужість до суспільних справ.
«Своєї мови рідної і свого рідного звичаю вірним серцем держітеся.»
«Листи з хутора»
З публіцистичного циклу — заклик берегти мову й традицію.
Ольга Кобилянська
«Доки мені Бог сил дасть і доки буду жити, буду робити…»
«Земля», 1902
З повісті про невтомну працю як сенс людського життя.
«Пустині дайте мені! Далекої, широкої пустині з пекучим сонцем…»
«Мої лілеї», 1901
З ранньої прози — образ внутрішньої свободи через прагнення простору.
Панас Мирний
«Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
1875, у співавторстві з Іваном Біликом
Заголовок-приказка соціального роману — про те, що людина бунтує лише з великої нужди.
«Мова — жива схованка людського духу, його багата скарбниця.»
З роздумів письменника про рідну мову як спадщину народу.
Марко Вовчок
«Не всі, голубе мій, в морі топляться — більше в калюжах.»
«Дяк»
Приказка з оповідання про те, що людей найчастіше губить не велика біда, а дрібниці.
«Сей світ — як маків цвіт; як-то на тім буде!»
«Інститутка»
З повісті — про скороминущість земного життя.