Анімалістичний жанр — це мистецтво зображення тварин

Анімалістичний жанр, або анімалістика, — жанр образотворчого мистецтва, присвячений зображенню тварин. Його назва походить від латинського animalis і французького animal — «тварина».

Коротко: анімалістика охоплює живопис, графіку, скульптуру, книжкову ілюстрацію, зоофотографію та декоративно-ужиткове мистецтво. Митця, який спеціалізується на зображенні тварин, називають художником-анімалістом або анімалістом.

Що зображують в анімалістичному жанрі

Тварина в такому творі може бути головним героєм, частиною пейзажу або учасником біблійної чи міфологічної сцени. Художник передає її зовнішність, рух, характер, звички та взаємодію з довкіллям.

На картині можуть бути зображені воли на пашні, гуси біля води або кінь у стрімкому русі. У скульптурі важливо показати, як тварина стоїть, напружує м’язи чи повертає голову. Навіть нерухомий бронзовий лев має виглядати так, ніби ось-ось рушить, — інакше це просто велика кішка, яка забула, навіщо прийшла.

Анімалістичний жанр не варто плутати з анімалістикою в літературі. В образотворчому мистецтві йдеться про малювання, ліплення або фотографування тварин. У літературі тварини можуть бути персонажами байок, казок чи оповідань, але це інший спосіб створення художнього образу.

Як розвивався жанр

Анімалістика вважається найдавнішим напрямом мистецтва. Людина почала зображати тварин раніше, ніж саму себе.

Первісне мистецтво

Витоки жанру сягають доби верхнього палеоліту — 35–10 тисячоліть до н. е. Первісні митці малювали кольоровими вохрами, тобто глинами, на стінах печер. Вони також гравіювали зображення на камені й кістках.

Серед найпоширеніших образів були мамонти, бізони, олені та інші тварини, на яких полювали. Ці малюнки свідчать, що художники вже тоді уважно спостерігали за будовою тіла, рухами й поведінкою тварин.

За доби неоліту та бронзового віку зображення ставали схематичнішими. Тварин поєднували з людськими рисами, утворюючи химерні орнаментальні фігури.

Стародавній світ

У Стародавньому Єгипті тварин пов’язували з богами й навіть муміфікували після смерті. Богиню Бастет зображували у вигляді кішки або жінки з головою кішки. Єгипетські митці створювали скульптури та рельєфи биків, баранів, крокодилів, бегемотів, шакалів, котів, павіанів та ібісів.

В ассирійському мистецтві Давнього Дворіччя популярними були монументальні рельєфи зі сценами царського полювання на левів.

У мистецтві Давньої Греції та Риму тварини відійшли на другий план, оскільки головним об’єктом стало людське тіло. Проте їх часто зображували як атрибути богів. Наприклад, орел був атрибутом верховного бога Зевса, або Юпітера.

У традиційному мистецтві Китаю анімалістика стала самостійним жанром під назвою «Птахи і квіти». Зображення тварин і природи сприймали як джерело філософського пізнання та мудрості.

Середньовіччя та Відродження

У ранньохристиянському й середньовічному європейському мистецтві тварини часто мали символічне значення. Риба та олень могли бути символами Ісуса Христа, голуб — символом Святого Духа. Мавпа уособлювала гріх і сатанинське зло.

У сценах Різдва біля ясел немовляти Ісуса зображували вола й осла. Святого Ієроніма традиційно показували з приборканим левом, святого Роха — із собакою, а святу Агнесу — з ягням.

Починаючи з IX століття, у середньовічній Європі поширилися бестіарії — ілюстровані рукописні збірки про тварин.

В епоху Відродження тварина перестала бути лише релігійним символом і стала супутником людини. Леонардо да Вінчі виконував натурні замальовки котів та інших звірів, а також створив портрет Дама з горностаєм. Альбрехт Дюрер у 1502 році написав акварель Заєць, у якій детально передав текстуру шерсті.

XVII–XIX століття

Як самостійний станковий жанр європейського живопису анімалістика остаточно утвердилася у XVII столітті в Голландії.

Паулюс Поттер та Альберт Кейп спеціалізувалися на зображенні корів, коней і пасовищних краєвидів. Інші голландські митці зосереджувалися на пташиних дворах, комахах або мисливських собаках.

У добу бароко Франс Снайдерс створював драматичні монументальні натюрморти-«крамниці» з мисливською здобиччю та живими звірами.

У XIX столітті реалістичну анімалістику розвивали Констан Труайон, Роза Бонньйор та скульптор Антуан-Луї Барі. Швейцарський художник Готфрід Мінд прославився акварелями котів і отримав прізвисько «Котячий Рафаель».

Українська анімалістика

На теренах України найдавнішими зразками анімалістичного мистецтва вважають продряпані на пісковику зображення у гротах Кам’яної Могили біля Мелітополя.

Тваринні образи є і в мистецтві трипільської культури: на керамічному посуді використовували стилізовані орнаментальні малюнки звірів. Скіфські племена створили «звіриний стиль» — оздоблення зброї, одягу та ритуальних предметів зображеннями тварин.

Рельєф коня представлений на срібній скіфській вазі з кургану Чортомлик. Фігури коней, птахів, грифонів і сцени шматування звірів прикрашають золоту пектораль із кургану Товста Могила.

У мистецтві Київської Русі тварини також були важливими образами. Фрески із полюванням і дикими звірами збереглися на стінах сходових веж Софійського собору в Києві. У Києво-Печерському монастирі виявили шиферні рельєфи XI століття із зооморфними сюжетами. Різьблені фігури фантастичних хижих звірів прикрашають капітель Борисоглібського собору в Чернігові.

В українському народному мистецтві відомими є:

• баский кінь на картині Козак Мамай;
• фігурний керамічний посуд у вигляді левів, баранів і козлів, який створювали гончарі з Опішні та Хомутця;
• скляний посуд у вигляді ведмедиків, який виготовляли народні майстри-гутники;
• тератологічне різьблення на дерев’яних пряникових дошках із птахами, рибами та кіньми.

До анімалістики зверталися українські митці Тарас Шевченко, Сергій Світославський, Сергій Васильківський, Киріак Костанді та Леонід Позен. Світославський написав картину Воли на пашні, Васильківський зобразив волів і коней у полотні Козача левада, а Костанді створив картину Гуси.

Окреме місце посідає Марія Примаченко. Вона здобула всесвітнє визнання завдяки декоративним композиціям із фантастичними звірами.

Анімалістичні образи можна побачити й у міському просторі. Фасад Будинку з химерами в Києві прикрашений скульптурами слонів, носорогів, оленів, жаб і риб роботи Еліо Саля. У Золотоворітському сквері встановлено бронзовий пам’ятник коту Пантюші, а в Хрещатому парку — скульптуру Жаба.

Основні підходи в анімалістиці

В анімалістичному мистецтві можна виділити три підходи до створення образу тварини.

Підхід	Як зображують тварину	Приклад завдання
Науково-реалістичний	Точно передають анатомію, пропорції, рухи та зовнішність	Намалювати коня під час бігу, зберігши будову його тіла
Стилізований, або декоративний	Спрощують форму, змінюють реальні пропорції, підкреслюють виразні лінії	Створити орнаментального птаха для декоративної композиції
Казково-фантастичний	Поєднують спостереження за реальною твариною з художньою уявою	Придумати фантастичного звіра, як у декоративних композиціях Марії Примаченко

Один твір може поєднувати кілька підходів. Наприклад, художник точно передає будову лева, але змінює його пропорції та додає фантастичні деталі.

Як художник малює тварину

Тварини не здатні свідомо позувати, тому головна складність роботи анімаліста — динамічність моделі. Художник має знати анатомічну будову, пропорції, рухи та звички тварин.

Робота зазвичай починається з тривалого натурного спостереження і серії швидких динамічних начерків:

1. Спочатку визначити загальну позу та напрям руху тварини.
2. Зробити швидкий начерк без дрібних деталей.
3. Перевірити пропорції тіла, довжину кінцівок і положення голови.
4. Уточнити характерні ознаки: шерсть, пір’я, роги, хвіст або форму дзьоба.
5. Лише після цього додавати фактуру й деталі.

Початківці часто надто рано малюють очі, шерсть чи пір’я, але ще не визначили положення всього тіла. Через це тварина може мати виразну голову, проте невпевнено стояти або втрачати рівновагу. Спершу — рух і пропорції, потім — пухнастість.

Для живопису й графіки анімалісти використовують акварель, гуаш, олію, туш, олівці, пастель і техніку лінориту. У скульптурі виразність образу залежить також від матеріалу: бронзи, мармуру, дерева, глини чи скла.

Слово «анімаліст» і сучасні форми жанру

Художник-анімаліст поєднує художню уяву з природничо-науковим знанням про тваринний світ. Саме тому сучасні ілюстратори часто спираються на фахову зоологічну або ботанічну освіту.

До сучасних технологічних відгалужень жанру належить зоофотографія, або wildlife photography. Вона дає змогу показувати тварин у природному середовищі та спостерігати за їхньою поведінкою без постановки.

Анімалістика змінює матеріали й техніки, але зберігає головне: уважне спостереження за твариною та прагнення показати її як живу й виразну істоту.