Полтавський суржик: слова, колоритні фрази та як відрізнити їх від говірки

Полтавський суржик — це побутове змішування українських і російських форм, а не окрема мова. Поруч із ним живе полтавська говірка: у ній є питомі слова, давні закінчення й особлива вимова, які не треба виправляти як помилки.

Суржик і говірка: різниця на простих прикладах

Порівняймо:

Суржикова форма	Питомий діалектизм або місцева форма	Літературна українська
«ходю»	—	ходжу
«поняв»	—	зрозумів
«длинний», «длінний»	—	довгий
«пірожене»	—	тістечко
«калідор»	—	коридор
«каеш»	—	кажеш, говориш
—	«кажен»	кожен
—	«пувиця»	ґудзик
—	«цеберка»	відро
—	«полумисок»	глибока тарілка
—	«утиральник»	тканий рушник
—	«наверле»	навпаки, навиворіт

Суржикові форми зазвичай виникають через механічне змішування мов. Наприклад, поняв замінює українське зрозумів, а длінний — нормативне довгий. У шкільному творі, офіційному листі чи заяві краще вживати літературні відповідники.

Діалектне слово має іншу природу. Воно сформувалося в живій місцевій мові й може бути дуже давнім. Пувиця — це не невдала спроба сказати ґудзик, а автентична полтавська назва. Так само цеберка — народне слово для відра, а полумисок — назва глибокої глиняної або керамічної тарілки.

Кандидатка філологічних наук Наталія Лукаш пояснює різницю так: суржик утворюється через штучне змішування української та російської мов, а говірка розвивається природно. Доктор філологічних наук Микола Степаненко називає діалектизми фундаментом літературної мови, тоді як суржик — спотвореним неприродним схрещуванням.

Слова, які часто звучать у полтавському побуті

Ось форми, які варто замінити в нейтральному українському мовленні:

Як можуть сказати	Як краще в літературній мові	Приклад
«щяс»	зараз	Щяс прийду → Зараз прийду
«вобше», «ваще»	взагалі	Я вобше не зрозумів → Я взагалі не зрозумів
«єстествено»	природно	Єстествено, я погодився → Природно, я погодився
«канєшно»	звісно, звичайно	Канєшно, заберу → Звісно, заберу
«перве»	перше	Це перве завдання → Це перше завдання
«вторий»	другий	На вторий день → На другий день
«луччє»	краще	Луччє зробимо завтра → Краще зробимо завтра
«главний»	головний	Це главний пункт → Це головний пункт
«красівий»	красивий, гарний	Який красівий краєвид → Який гарний краєвид
«взвісьте»	зважте	Взвісьте, будь ласка, яблука → Зважте, будь ласка, яблука
«прастьолка»	простирадло	—
«причьоска»	зачіска	—
«кепчук»	кетчуп	—
«крОвать»	ліжко	—
«прикращай»	припиняй	Прикращай шуміти → Припиняй шуміти
«бивший», «бивша»	колишній, колишня	Моя бивша однокласниця → Моя колишня однокласниця

До цієї ж групи належать нима замість немає, піжди замість почекай, сіки замість скільки, тута замість тут і када замість коли.

Форма здастє — скорочене побутове вітання. У нейтральній ситуації його можна замінити на добридень. А слово тю саме по собі не помилка: це вигук, яким передають подив, розчарування або незгоду. Тут усе вирішує інтонація.

Полтавська вимова: де діалект, а де покруч

Полтавське мовлення впізнають за кількома рисами. Найхарактерніші — пом’якшений звук л, займенник шо та місцеві слова, які відрізняються в різних районах.

У словах хальва, Котельва, Льохвиця чути ультрам’який л. Напівм’який «полтавський л» фіксують і у вимові мол’око, бул’и, робил’и. Це особливість вимови, а не привід записувати людину до лав «неграмотних».

Так само в говірці можуть пом’якшуватися шиплячі:

• чясто замість часто;
• чєсно замість чесно;
• чєрєз замість через;
• курчя, чьому, нічь, джьміль, бджьола.

У деяких словах м’яко звучить р: базарь, сахарь, кобзарь, лікарь, ряма, гряниця. А наголос вулІк замість нормативного вУлик — ще одна помітна риса місцевої вимови.

Є й форми, у яких випадає звук [ж]:

Я йому кау, а він мені кае.

У нейтральній українській це буде: Я йому кажу, а він мені каже. Усічене каеш так само означає кажеш або говориш.

Граматичні риси полтавської говірки

Діалект відрізняється не лише словами. У ньому зберігаються форми, які в літературній мові звучать незвично:

• пита, зна, слуха, чита — усічені форми третьої особи;
• просю, носю, будю, світю — форми першої особи без звичного чергування;
• ягньові, тельові, поросьові — давальний відмінок із закінченням -ові;
• печут, ходят, просят, носят — тверді закінчення в третій особі множини;
• неділя — у значенні «тиждень»;
• гулятись — у значенні «гратися».

Наприклад, фраза Я в неділю буду в гостях у літературній мові означає один день тижня. У народному полтавському мовленні неділя може означати весь тиждень, тому значення краще визначати з контексту.

Колоритні слова Полтавщини

Дім і господарство

Полтавське слово	Значення
виварка	велика металева ємність для прання білизни
віхтик	ганчірка для витирання посуду або столу
луток	підвіконня або дерев’яна підвіконна дошка
шухля	висувний ящик у столі або совок для сміття
причілок	бічна стіна традиційної хати
сапет	великий плетений кошик
стоянка, стоянець	свіже молоко, поставлене скисати
наличники	дерев’яне різьблене обрамлення вікон
бармаки	широкі городні вила з тупими кінцями
битон	посуд для молока, бідон

У хаті можна було почути: «Візьми віхтик і протри стіл». Для носія говірки це звичайне слово, а не заміна, яку треба негайно виправляти.

Їжа

Полтавська лексика добре збереглася в назвах страв:

• затірка — страва з підсоленого борошна, звареного на молоці або воді;
• потапці — шматочки хліба чи сухарики, які їдять із водою, молоком, юшкою або салом;
• маторжаники — автентична полтавська випічка або печиво;
• шулики — обрядова страва з поламаних прісних коржів, политих медовою ситою з маком;
• лангет — м’ясна відбивна, назва, що збереглася на південному сході Полтавщини.

У полтавських селах баклажаном або боклажаном можуть називати помідор. Це місцева традиція, а не рекомендація називати так овоч у шкільному творі.

Природа й речі

Колиска в полтавській говірці може означати гойдалку на подвір’ї. Самокатка — архаїчна назва велосипеда, поряд із розмовними ялосепед, лісапєдка, сапєтка та лісапєта. Слово гвіздок — регіональне утворення на позначення цвяха.

Підсніжник у різних місцевих варіантах називають просерен, брусурен або брусурмен. А яблюко — пом’якшена діалектна вимова слова яблуко, зафіксована в Лохвицькому районі.

Емоції, люди й рух

У полтавському мовленні вистачає слів для ситуацій, коли хтось не просто сердиться, а робить це з розмахом:

• телемінитися — кричати, сваритися, дратуватися;
• роз’єрепенитися — впасти в гнів і люто протестувати;
• валувати — дуже голосно галасувати;
• настpополити — підбурити когось, налаштувати проти іншого;
• лИндати — безцільно блукати;
• тирлуватися — збиратися гуртом, товктися;
• викабелюватися — пихато вихвалятися;
• гирявий — похмурий, засмучений;
• припинда — надокучлива й уперта людина;
• лаштопа — неохайна або незграбна людина;
• ракло — дрібний злодій, шибеник або шарлатан.

Якщо хтось гне миндики, він вередує. Якщо вошколупиться або мньохається, то надто повільно порається. А коли нарешті зібрався й утік, то зробив це хаміль-хаміль — поспіхом і крадькома.

Для старого одягу є зневажливі назви ланці, рам’є, рамйо, гнидники. Слово бичество описує некультурну, хамську поведінку. Мармиза — іронічна назва обличчя, а ґерґелі — грубувате слово для довгих або великих ніг.

Полтавські назви транспорту й міста

У Полтаві побутують місцеві скорочення, пов’язані з міським простором:

• кольцивой — кільцевий маршрут громадського транспорту;
• кальцорік — кільцевий автобус;
• таксорік — легкове таксі;
• машинка — легковий автомобіль;
• дирчик — старий гучний мотоцикл або мопед.

Назву міста в місцевому просторіччі можуть вимовляти як Полтова, а Пирятин — як ПирьОтин або Перьотин. Старі назви вулиць скорочують до пестливих форм: Карлочка — вулиця Карла Лібкнехта, Луночка — вулиця Луначарського.

Фрази, які легко сплутати із суржиком

Стереотипні кліше добрЕ утро та ну конешно справді є суржиковими. Їх можна замінити на добрий ранок і ну звичайно. Так само ти хош чи не хош літературно звучить як ти хочеш чи не хочеш, а одне другому не міша — як одне іншому не заважає.

Але не кожне незвичне слово — русизм. Наприклад, балакати є нормативним українським синонімом до розмовляти. Сполучник позаяк також належить до літературної норми, хоча свого часу його штучно маркували й вилучали з радянських словників.

Фраза «ставляла в калідорі лісапєту і патіряла павичку від кохти» добре показує, як у живому мовленні змішуються різні шари:

• калідор — суржикова форма, літературно коридор;
• лісапєта — розмовна місцева назва велосипеда;
• патіряла — суржикова форма, літературно потерла;
• кохта — народнорозмовний варіант слова кофта.

Поруч із цим у фольклорній полтавській фразі «шля, шля, впаля та забуляся, чого й шля» важлива не літературна форма, а характерна вимова й місцевий колорит.

Як перейти на літературну українську і не втратити своє мовлення

Спершу варто розділити слова на дві групи. Поняв, щяс, главний, длинний або калідор у нейтральному мовленні краще замінювати. А пувицю, полумисок, цеберку, затірку чи утиральник можна зберігати, коли йдеться про місцеву традицію, родинну історію або полтавський колорит.

Потім корисно звертати увагу не на кожен звук, а на значення. Пом’якшений л, шо чи місцевий наголос не заважають зрозуміти співрозмовника. Натомість взвісьте в оголошенні магазину або поняв у заяві справді варто замінити.

І нарешті, не потрібно викорінювати все, що звучить не по-київськи. Середньонаддніпрянський говір, до якого належить полтавське мовлення, став основою сучасної української літературної мови, зокрема через «Енеїду» Івана Котляревського. Тож місцева говірка — не ворог літературної мови. Важливо лише розуміти, де перед вами давнє полтавське слово, а де — випадковий мовний покруч.